Днями головний рабин Кривого Рогу Лірон Едері заявив, що чинний Закон України «Про освіту» лише частково враховує потреби нацменшин під час освітнього процесу. І запропонував його «покращити» Видання “В голос” запитало у мовознавця і професора Ірина Фаріон, чому вкотре ми чуємо від представників нацменшин такі заяви і як варто на них реагувати. Мовознавиця висловила свою категоричну думку стосовно мовного питання.

Через те, що чернь у нас голосує за ворогів народу і за ідіотів, то країну виставляють як абсолютно слабку. А на слабку країну кидаються зусібіч гієни, тому і з боку євреїв, і з боку болгар та інших національних меншин висувають абсолютно неадекватні вимоги. Натомість закон «Про освіту» дискримінує тільки одну єдину мову – українську; жодні інші мови цей закон не дискримінує. Тому, якщо закон «Про освіту» і потребує змін, то лише в частині утвердження української мови. Адже відповідно до цього закону нацменшини у початковій школі навчаються своєю мовою, у середній ланці мають української мови всього лише від 40 до 60%, а потім 80%. А це повна дискримінація мови титульної нації.

Тому, якщо євреям, болгарам і всім іншим не подобається наш закон «Про освіту», навіть такий ліберально недолугий, то які проблеми? Чого вони тут живуть? Кордони відкриті! Нехай «пиляють» на свою історичну батьківщину і там реалізовують своє право.

Відтак, на всі ці заяви українська спільнота має реагувати абсолютно агресивно і наступально та у жодному випадку не віддавати свого національного пріоритету. Хоча за президентства Зеленського це зробити буде складно. Але це хороший сигнал для всього суспільства: якщо воно далі буде такий недолугий вибір робити, то нас просто роздеруть на шматки ті, які називають себе національними меншинами, хоча насправді такими не є. В Україні існують тільки українці, тому я не знаю, з якої каналізації лунають ці голоси. Хоча нацменшинам будуть йти на поступки, бо у нас немає української влади – у нас є колоніальна адміністрація, квазідержава на чолі з ліліпутіним.

Розмова з ними має бути надзвичайно жорстка і коротка, так, як вони розмовляють з нами у цілому світі.

А до українського суспільства не доходить, що треба демонструвати агресивність і радикальність у захисті своїх інтересів, а воно натомість демонструє лише свій колоніальний мозок. Тому висновок: якщо людина – громадянин України, то має виконувати її закони; не подобається – спакував валізи і виїхав на свою історичну батьківщину. Розмова з ними має бути надзвичайно жорстка і коротка, так, як вони розмовляють з нами у цілому світі. Слабких ніде ніхто не поважає.