"Христос воскрес!" - десь пролунало,
І на душі святково стало.
Ось кошики із рушниками
Несуть до церкви із пасками.
Святково свічки засвітились,
І всі частунки освятились.
"Христос воскрес" - лунають дзвони.
Хай зникнуть всякі перепони!
Хай у душі панує свято,
Хай успіхів буде багато!
Хай завжди і у всім щастить.
І хай вас Бог благословить!

Великдень є найголовнішим святом християнської Церкви і християн усього світу, незалежно від обряду – “свято свят і торжество із торжеств…”. Великий день, Паска, називають християни Світлий день Христового. Його святкують кожного року у різні дати.

Історія святкування Паски бере свій початок з Египту. Це було сімейне свято єврейських кочових племен. Пізніше його пов’яжуть з виходом євреїв з Єгипту під проводом Мойсея.

У єгипеських євреїв був звичай приносити в жертву ягня і його кров’ю позначали свої двері, щоб Бог зумів відрізнити їх будинки від будинків єгиптян, котрих він карав за наругу над євреями.

М’ясо жертвенного ягняти їли стоячи, квапливо і з посохом у руках. Перед Паскою залишки хліба, приготованого на заквасці, збирали і спалювали. Пекли тільки опріснений хліб – мацу. Це означало очищення від старої закваски, оновлення і моральну чистоту.

Тож слово “паска” походить від древнього “песах” – перехід, звільнення.

Раніше християнське свято відмічалось разом з Іудейською пасхою, оскільки за євангельськими переказами Ісус Христос був розіп’ятий у дні святкування іудеями Паски.

Перший (Нікейський) Собор у 325 році постановив, що християнська Паска має святкуватися окремо від іудейської — у першу неділю після весняного рівнодення і повнолуння.

Православні церкви – руська, українська автокефальна, греко-католицька, болгарська, сербська та ін. — складають Пасхалії за юліанським календарем, католицька – за григоріанським. Звідси й розбіжності у днях святкування Паски різними церквами.

Воскликніте Господеві, вся земля, співайте ж Імені Його, віддайте славу хвалі Його. Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. — славить церковний хор цю найвизначнішу подію християнського світу у Світле Христове Воскресіння.

Про це розповідають усі чотири Євангелії. Але опис цієї події у кожного євангеліста має свої особливості. Під час теологічних досліджень виявили, що кожен євангеліст описав різні відвідини Гробу Господнього. Їх було чотири. І кожен раз різні.

Духовна суть цього свята полягає у тому, що Христос своїм воскресінням показує людям перемогу над смертю. Своєю смертю Христос змінив саму суть смерті, зробив її переходом, пасхальним святом, Паскою — переходом у Царство Боже. Він “…смертю смерть здолав і вічне нам життя подарував!” Христос показав нам шлях до вічного життя — це шлях віри в Господа.

Кожна нація проходить довгий шлях до єдності та розуміння. Українська нація має основу для єдності — це християнська віра і християнська церква.

Держава сильна людьми, а люди — вірою і Церквою. Без сильного, здорового духовного стержня немає здорової людини і здорового суспільства. Навіть у воскресному вітанні ми говоримо: Христос воскрес! Воскресне Україна!

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ НА ВЕЛИКДЕНЬ

У ніч на Світле Воскресіння Христове у церквах правиться Всенощна Служба. На Всенощну службу йдуть усіма родинами, беручи з собою і кошик із паскою, ковбаскою, шинкою, хроном, сіль, масло, сир (викладається “гусочкою” на тарілочку), писанки, крашанки. Кошик прикрашений зеленню мирти чи аспарагуса, накритий вишиваною серветкою. Після Всенощної правиться Воскресна утреня.

Усі виходять із церкви і тричі хресним ходом обходять церкву. Попереду несуть хрест, тоді корогви, за корогвами ідуть священики у святкових золотих ризах, а тоді й увесь люд. Як люди з церкви вийшли, то зачиняють двері й дивляться, щоб у церкві ніхто не залишився. Бо в церкві прагнуть залишитися тільки відьми, упирі та вурдалаки. І колись люди дуже придивлялися до того, хто за клямку церковних дверей тримається, а хто і в церкві прагне сховатися, уникаючи хресного ходу.

Коли заспівають перший раз “Христос воскрес!” — треба задумати велике сокровенне бажання. Кажуть, обов’язково сповниться, бо в цю мить небеса відкриваються і Бог чує усі наші прохання.

Після Богослужіння усі люди виходять надвір і стають колом навколо церкви, перед собою ставлячи на землю кошики з паскою. У паску устромляють воскову свічку і запалюють її. Священик, посвячуючи паску, мусить свяченою водою погасити свічку.

Така свічка є оберегом родини впродовж наступного року. Треба дуже пильнувати, щоб вітер свічки не задув. Ще лихі люди намагаються від свічки заможних і успішних людей запалити свою свічку. Пильнуйте, щоб вашу удачу і ваш достаток ніхто не забрав. На такий випадок, якщо хочете допомогти ближньому, майте при собі сірники. Існує іще повір’я: милостиню давайте, ідучи до церкви. Повертаючись — не роздавайте милостині, бо роздасте увесь свій достаток.

Під час освячення пасок церковною громадою збираються пожертви для сиротинців, солдат, що служать у армії, будинків перестарілих. Для цієї потреби приготуйте маленький кошичок із паскою, крашанками та іншим їстівним крамом, який потім і пожертвуйте для благого діла.

У селі, повернувшись додому, обходять із свяченим усю господу, розламуючи «пасчину посестру» (маленьку пасочку), і годують нею усю живність. Господиня бере свячену сіль і обсипає навколо обійстя, під порогом хати, “аби нечиста сила поріг не переступала”. Заходять до хати і усе свячене викладають на стіл. Господар розрізає крашанку на стільки частин, скільки є членів родини. Промовивши молитву “Отче наш…”, батько дає кожному свячене яйце, говорить: “Дай, Боже, і другого року дочекати Воскресіння Христового у доброму здоров’ї!” Під час розговіння не вживають міцних спиртних напоїв, а лише сухе вино.

Шкарлупу від яєць, крихти та інші відходи не викидають, а збирають і закопують у землю на городі, щоб «був добрий урожай».

Дівчата умиваються, кладучи у воду писанки і калину, аби бути вродливими.

Якщо хтось помре у цей день, то потрапить прямісінько до раю, бо небеса відкриті.

Дитина, що народилася у цей день, буде нещаслива.

На Великдень вітаються з усіма, кого зустрінуть дорогою. Навіть з ворогами треба вітатися та пробачити у цей день.

Сонце на Великдень «грає», тому на сході сонця треба відсунути гардини на вікнах і пустити сонячне проміння до хати, щоб щастя у хаті світило цілий рік.

Після обіду біля церкви молодь водить хороводи, грає різні ігри і співає гаївок.

Гаївки на Галичині співають саме на Великдень, а веснянки — впродовж усього весняного циклу свят аж до Зелених свят. Гаївку “Кривий танець” вперше співають на Стрітення, а востаннє танцюють на житньому полі на Зелені свята. Тому чіткого функціонального розподілу, де співаються гаївки чи веснянки, немає.

Великодній понеділок називається ще “обливаним понеділком”. Молоді й старі в цей день обливаються водою просто з криниць. У Львові іноді в обливаний понеділок перехожого можуть облити навіть з вікна, як правило, невеликою кількістю води. Хоча бували випадки, коли виливають на голову і відро води. З огляду на те, що великодні свята припадають на ранню весну, “очищення весняною водою” закінчується іноді й запаленням легенів. Дотримуючись звичаю, треба мати олію в голові та почуття міри і такту, тоді все буде добре і ніщо не зіпсує святкового настрою. У Росії звичай обливатися водою був доведений до краю, бо у крижану воду кидали тих неборак, що проспали великодню заутреню. Така купіль призводила до тяжких наслідків, а іноді й до смерті. Тому 17 квітня 1721 року Святим Синодом був прийнятий указ, що забороняв великодні обливання водою.

У великодній “волочільний” понеділок люди ходять один до одного у гості, обмінюються писанками. Діти з привітальними віршами ходять до рідних, хрещених батьків, повитух, знайомих, священиків. Вони приносять їм “волочільне” — пшеничний калач та писанку. Дорослі частують дітей і дають гостинці із собою.

Декілька таких привітальних віршів записала у с. Лівчиці Жидачівського району Львівської обл. І.Ю. Квасниця, авторка книги “Дітям про весняні свята і Великдень в Україні”:

Спекла мама на Великдень
Білі пасочки.
А я куплю красні фарби,
І розпишу писанки.
А я свому братчикові
Дам писанки дві,
Щоб ними карбункуляв
У шовковій траві.
Христос Воскрес! —
Всі заспівали.
І діти щиро заридали,
Аж плач той
Церквою потряс.
Та бачили,
Що вік не ждали,
І дотерпілись,
Й дочекались,
Що Він воскрес
Посеред нас.
І так зробилось
В душах легко,
Ясно, тихо,
Що бачили
Чуда ми всякі.
А землі й небеса
Кричать, співають:
«Минуло лихо!»
Найзліші вороги
Прощались в нас.
Всі обнімались,
Цілувались,
А дзвони дзвонять —
Не стають.
І молодь бігає,
Мов п’яна,
Кричить щосили
В кожен кут:
"Нема вже панщини,
Ні пана. Ми вольні,
Вольні, вольні всі!"
Земля воскресла
В Україні!
Христос воскрес!
Воскресне світ!

На Слобожанщині діти віршували так:

Христос воскрес із мертвих,
Сонце святиться,
Ісус Христос на світ родиться.
Божа мати на камені стояла,
Криваві сльози проливала:
Пилате, Пилате!
Як нам Христове тіло зняти,
На престол положити,
Плащаницею укрити?
Там пташки літали,
Весело співали,
Ісуса Христа звеселяли.
І ми будем співати,
Ісуса Христа звеселяти.
Там громи гриміли,
Додолу упали.
Підіть, діти, підніміте,
Красним яєчком обдаріте.
Поки новий світ настане,
Земля потрясеться,
Камінь розпадеться.
До гроба не мався, —
Камінь розпався,
Христос воскрес із мертвих!*

* О. Воропай. Звичаї нашого народу. — Мюнхен: 1958.

Цікавий звичай у с. Забужжя Яворівського району. Це звичай на обливаний понеділок співати риндзівок — величальних великодніх пісень. Юнаки ходять по хатах, де є дівчата на виданні, і співають таких пісень:

Ой, рано, рано куройки піли,
Же Христос, же Христос, же воістину воскрес!**
А ще раньше Ганусенька встала.
Раненько встала, садок замітала.
Садок замітала, грєдоньки копала,
Грєдоньки копала, виноград садила,
Виноград садила, стиха говорила...

** Співається після кожного рядка.

Такі чи подібні пісні – риндзівки дуже схожі на щедрівки за своїм змістом. Присвячені вони молодим дівчатам чи хлопцям. На Яворівщині “риздзують” під вікнами й тим молодицям, що недавно віддалися заміж.

На третій день Великодніх свят дорослі чоловіки та жінки збираються десь разом і п’ють-гуляють, Великдень проводжають. По селах в давнину, за свідченнями відомого етнографа Павла Чубинського, відбувалися вибори керівних органів молодечих громад. Вибирали отаманів і отаманш. Як саме відбувалися ці вибори, ми не знаємо, бо відомостей до нас майже не дійшло. Але знаємо, що з цього дня починалися “вулиці” — це вечорниці під відкритим небом. Звичайно, сучасна молодь має інші уподобання, й час інший. Єдине, що необхідно взяти із сивої давнини, — це традиція поваги хлопців до дівчат і дівчат до хлопців. Традиція пошанку до старших і шанування родичів — це теж наше українське. Бо у цій традиції закладена не якась теоретична істина, а великий людський обов’язок відповідальності дітей перед батьками за долю рідної землі. Бо ми приходимо у цей світ із трьома обов’язками:

Захищати рідну землю.

Вчити і виховувати власних дітей.

Шанувати й опікуватися на старості власними батьками.

Цим ми відрізняємось від інших культур, де світом правлять гроші та холодний розрахунок. Ми, сучасні українці, вчимося в інших народів технологій, передових методик управління господарством та економікою в цілому, вчимось культури політичного спілкування й багато ще чого. Ми завжди були відкриті до світу, але маємо те, що нас вирізняє з-поміж інших. І це, насамперед, ставлення до наших святинь: Землі та Роду. Все решту можна позичити, вивчити, лише не можна вибрати Батьківщину, Мати і Родину. Тому і всі наші свята та звичаї, передані нам пращурами, покликані зміцнювати й шанувати власну Родину і свою землю Україну. Тому ми і є українцями, великим народом від Карпатських гір до Кубанських степів, від Прип’яті і до Чорного моря.

"Христос воскрес!"-десь пролунало,
І на душі святково стало.
Ось кошики із рушниками
Несуть до церкви із пасками.
Святково свічки засвітились,
І всі частунки освятились.
"Христос воскрес"-лунають дзвони.
Хай зникнуть всякі перепони!
Хай у душі панує свято,
Хай успіхів буде багато!
Хай завжди і у всім щастить.
І хай вас Бог благословить!